На які види поділяються українські пісні?

   Одним з найбільш давніх явищ українського фольклору є календарно-обрядові пісні, що виникли ще в дохристиянський період і була нерозривно пов’язана з річною господарською діяльністю та родинним побутом. Цикли календарно-обрядової поезії співвідносилися з певними періодами хліборобського року та відповідними трудовими процесами. До календарно-обрядової творчості належать колядки та щедрівки, веснянки, русальні, купальські, жниварські пісні тощо.

У давнину словесна частина календарного обряду виконувала магічну функцію. Вона ґрунтувалася на вірі у здатність словесних заклинань впливати на сили природи та життя людей. З часом магічна функція календарної обрядовості поступилася естетичній. Бувши в основі своїй традиційним, календарне кола щороку ніби по-новому відкривалося для хлібороба в емоційному колективному співпереживанні природних та господарських процесів. Українські народні обряди зазнали відчутного впливу християнства та частково архаїчної обрядовості.

Колядками та щедрівками називають різдвяно-новорічні величальні обрядові пісні, генетично пов’язані з аграрним культом. Їх побутування погоджене зі святкуванням Різдва та Нового року. Відповідно вони розрізняються за часом виконання – колядки виконуються перед Різдвом, а щедрівки – проти Нового року (за юліанським календарем). Часто щедрівку можна впізнати та відрізнити від колядки за наявністю традиційної формули «Щедрий вечір, добрий вечір…». В обрядах колядування та щедрування брала участь переважно сільська молодь. Напередодні Різдва гурт молоді, обравши «отамана», «скарбника» й «міхоношу», ішов від хати до хати й виконував колядки – величання господарям з побажанням сімейного щастя, щедрого врожаю та достатку. За виконання пісень колядники одержували подарунки. Колядування нерідко поєднувалося з обрядом водіння кози та різдвяною вертепною виставою. Напередодні Нового року молодь обходила село, виконуючи щедрівки, а вранці наступного дня господарів вітали діти, співаючи засівальних пісень з побажанням добробуту на цілий рік.

Веснянки ( в Галичині – гаївки, гагілки) – це календарно-обрядові твори, присвячені приходу весни. Старовинні веснянки супроводжували розгортання магічного ритуального дійства, покликаного вплинути на сили природи. Як правило, веснянки виконувалися дівчатами. Це були хороводні пісні, в яких з радісним піднесенням віталося весняне пробудження природи та висловлювались сподівання на щедрий врожай. У веснянках пізнього походження переважають мотиви кохання, а самі твори наближаються до ліричних пісень.

Русальні пісні виконувалися на початку літа, під час так званого русального тижня. Русальним, «зеленим», «клечальним» вважається тиждень перед святом Трійці. Три останні дні цього тижня і три перші дні наступного називають зеленими святами. Тоді селяни прикрашали зіллям та гілками дерев свої помешкання. За народними віруваннями, саме в цей час прокидалися мерці й виходили з води русалки. Вважалося, що вони могли впливати на життя й добробут мешканців села. Русальні пісні виконували роль магічних заклинань, потрібних для здобуття прихильності надприродних істот.

Яскравим проявом українського календарного обряду є свято Івана Купала. Це свято літнього сонцестояння, яке відзначалося в ніч з 23 на 24 червня (з 6 на 7 липня за григоріанським календарем). У цей час сільська молодь збиралася біля річок або озер. Там розпалювали багаття, влаштовували ігри, водили хороводи, ворожили, виконували купальські пісні. Головними атрибутами свята були Купало і Марена – опудала, які підлягали ритуальному знищенню. Найчастіше їх відносили до річки і там топили, співаючи купальських пісень. Існує легенда, що в купальську ніч щасливці можуть натрапити в лісі на квітку папороті, яка вказує на місце схованки скарбу. Купальська ніч пов’язана також з дівочими ворожіннями. Дівчата йшли на річку і пускали заздалегідь виготовлені вінки за течією, співаючи пісень.

Жнива завжди були найбільш відповідальним, по-справжньому кульмінаційним моментом у житті селянина-хлібороба. Пора збирання врожаю на різних етапах передбачала дотримання ряду звичаїв та обрядів, які супроводжувалися жниварськими піснями. Найважливіші обрядові дійства припадали на початок та особливо – на завершення жнив. Пісні, які виконувалися в цей час, мали безпосередній тематичний зв’язок з хліборобською працею. Жниварські пісні прийнято поділяти назажинкові, що співалися на початку жнив; жнивні, які виконувалися під час жнив; обжинкові, які співали після збирання врожаю. У жниварських піснях розкривається тема хліборобської праці, передається піднесений настрій трудівників, пов’язаний з успішним завершенням тривалого трудового процесу.