чого навчають казки

Особливе місце в духовній сфері нашого народу належить казці. Казка незвичайним почуттям живе у кожному з нас від колиски до змужніння, адже це особлива форма мислення, форма творчості. Поряд з цим, вона – джерело знань, бо у ній зашифрований життєвий досвід багатьох попередніх поколінь, відображаються усі аспекти людського життя, а казкові сюжети розкривають ситуації та проблеми, які переживає в своєму житті кожна людина.

В усіх народах здавна цінували виховне значення казки, адже вона несе в собі культуру, світогляд, стиль взаємин, цінності, моральні норми свого народу. Через казки різних народів дитина має можливість пізнати життя і погляд на Світ в різних куточках Землі, бо ж у казках зазвичай передається найпотаємніше і найхарактерніше для нації. Такі казки - чудовий засіб розуміння внутрішнього світу, образу думок і "правил гри" людей, що живуть інакше, ніж ми.

Упродовж багатьох віків казка трансформувалася, дещо в ній переосмислювалося, губилося й додавалося відповідно до зміни в світогляді людини. Але давні казки не відкидалися зовсім, а пристосовувалися до нових умов життя, збагачувалися набутим досвідом і у такому довершеному вигляді дійшли сьогодні до нас.

За змістом казки поділяються на групи, теж за спільними принципами. Перша, найдавніша, група — казки про тварин. Найдавніша, бо ж наші далекі цілком залежали від природи, від того, наскільки пощастить їм уполювати для прожиття якусь здобич, причому вполювати так, щоб собі не стати чиєюсь здобиччю. Тварини для людей були теж як люди, а тому легко й невимушено почувалися персонажами таких казок, розмовляючи людською мовою, живучи за людськими законами. Самі ж люди в казках про тварин якщо і з'являються, то хіба що епізодично.
Казки про тварин часом називають ще й байками. Передовсім це стосується казок з яскраво вираженим повчальним змістом, хоч у переважній більшості такої безпосередньої повчальності вони позбавлені. Зате чого не відібрати в казок про тварин, так це величезного мовного багатства: бездоганно довершені діалоги,численні звуконаслідування, ритмізовані віршики-пісеньки…
Та й читаються-переповідаються вони по-особливому: за вовка чи ведмедя народний оповідач промовляє грубим голосом, тоді як до мови лисички додає«цукру» чи «маслечка», а за мишку чи покривдженого зайчика говорить тоненько й жалісливо. Ще своєрідніше оповідають казки в Африці: коли поночіє, під звуки тамтамів малі й дорослі збираються біля багаття. Казка чергується з піснями та змаганнями-загадками. А оповідач перевтілюється у тварину-персонажа...
Цікаво,що в різних країнах кількість казок про тварин різна, їх багато в мешканців спекотної Африки та холодної Півночі і значно менше — в італійців, англійців,французів… Очевидно, тут існує прямий зв'язок між казкою та кліматичними й суспільно-економічними умовами, «блага» цивілізації мимоволі віддаляють людину від світу природи.
Зазвичай в усіх народів симпатії оповідача й слухача на боці слабких і покривджених. Або ж гідних, сильних і шляхетних.