Цікаві факти про Лесю Українку (відео)

Твори для дітей

Маленька Леся

 Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій. Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І саме хвороба, і лікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання. У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети. Програму їй складали батьки.

Які життєві події лягли в основу збірки?

Автобіографічними моментами вирізняється в збірці поезія «Тричі мені являлася любов», у якій Франко повідав про щастя і горе, радості й муки кохання. У вірші згадує автор про перше своє кохання — Ольгу Рошкевич, про горду княгиню Юзефу Дзвонковську, яка, знаючи про свою смертельну хворобу, відмовила Франкові, про горду душу — Целіну Журовську, яка так і не стала його дружиною.

Як ушановують пам'ять про видатну полтавчанку на її батьківщині ?

Як ушановують пам'ять про видатну полтавчанку на її батьківщині

Життя Марусі Чурай оповите імлою давнини, але достеменно відомо, що народилася вона 1625 року в родині урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая, людини хороброї, чесної, палкого патріота, котрий брав участь у походах проти польської шляхти. Він був страчений у Варшаві після того, як потрапив у полон до польського коронного гетьмана Потоцького.

 Ініціатором спорудження пам'ятника виступив депутат Верховної Ради, новообраний мер Полтави Анатолій Кукоба (на посту лише до листопада 2006 року). Пам'ятник споруджували 3 місяці, спочатку зробивши модель дівчини з глини, а потім з бетону.

Пам'ятник Марусі Чурай став одним з незвичайних і популярних у народній культурі полтавських пам'ятників, чому непрямо посприяла міська влада. Адже ніякого підпису на або під постаментом пам'ятника тривалий час не було. Народною назвою, якою нагородили пам'ятник полтавчани, знайомі з первинним задумом монумента, стала «Дівчина з легенди». А от молодь доволі швидко вигадала своє доволі оригінальне ім'я — «Дівчина з мобілкою», яке базувалась на характерній постаті скульптури дівчини (за яку, між іншим, деякі городяни критикують авторів) — схилена набік голова і піднесена, начебто до вуха, права рука, що майже в точності відтворює жест особи, що розмовляє стільниковим. Навіть коли пояснювальна табличка знайшла своє місце на постаменті, народне прізвисько, закріпившись, лишилось популярним, не в останню чергу через розташування пам'ятника в самому центрі міста, що робить його популярним для городян місцем зустрічі і розмов (тим же телефоном).

Яке значення має народна і літературна казка в житті людей?

Роль казки в житті читача У сюжеті обов’язково був негативний і позитивний герої, які потрапляли в одну життєву ситуацію або разом брали участь в певному подію. Злі персонажі всіляко перешкоджали добрим, роблячи їм різні підступи. Однак, в кінцевому підсумку, добро завжди перемагало зло, а часто і схиляло його на свій бік. Несформована психіка дитини, на прикладі головних героїв казки, починає розуміти, що є добре, а що погано; як потрібно ставитися до людей, а як не можна; що представляють собою справжні життєві цінності, а що помилкові. Моральні цінності в казках для дорослих Не варто вважати, що казки залишають дитину в процесі дорослішання: вони супроводжують людину все її свідоме життя. Адже людям властиво втрачати життєві орієнтири, а ці літературні твори всіляко сприяють знайти їх знову. У казках для дорослих закладено кілька трансформовані моральні цінності дитячих казок. Такі твори вчать людини бути патріотом своєї держави, мати уявлення про справжню любов і дружбу. Поетичні образи героїв казок змушують людину задуматися про те, чи не забув він про головне у своєму житті – духовному становленні.
Джерело: http://moyaosvita.com.ua/literatura/rol-kazki-v-zhitti-chitacha-i-%D1%97%D1%97-moralni-cinnosti/

Яке місце займають обереги в житті народу нашого краю?

Вінок — це, передусім, оберіг, таке значення він має в багатьох народів. Це також символ жіночого начала, дівування та дівочої цнотливості. Загалом, вінок — знак життя, долі, життєвої сили, досконалості й перемоги життя над смертю.

 Звичай плести вінки навесні поширений був в усьому індо-арійському світі. Вінки вдягали дівчата, ними прикрашали на свята родючості худобу, їх клали на могили родичів. Вінок із безліччю квітів в уявленнях давніх греків мав Зефір — бог західного вітру. Цей вінок символізував життєдайну силу вітру.

  Давньогрецького бога шлюбу Гіменея зображували у вигляді стрункого юнака зі смолоскипом в одній руці й вінком — у другій. Є ціла низка легенд, у котрих якесь божество закохується у смертну дівчину або німфу й женеться за нею. Істота жіночої статі, відповідно, тікає і перетворюється на якусь рослину. І тоді символом того закоханого божества стає вінок із гілля чи стебел такої рослини. Так, давньогрецький бог Пан домагався німфи, яка, не погодившись віддатися ловеласу, перетворилася на сосну. Вінок із гілля сосни став атрибутом Пана. Усім відома історія кохання Аполлона й німфи Дафни (доньки богині землі Геї та бога річок Пенея). Дафна дала обітницю зберігати цноту, подібно до Артеміди. Проте Аполлон переслідував німфу. Тоді Дафна попросила допомоги в батька, й той перетворив її на лаврове дерево, яке Аполлон зробив своєю священною рослиною

У яких народних обрядах використовували вінки?

Віно́к— головний убір з листя, бадилля, гілок і квітів, має форму обруча. Мав спочатку обрядове, релігійне значення. Пізніше — загальнонародний символ дівування: втратити вінок — в народі, у піснях означає позбутися дівування. Тому право носити вінки мають тільки незаміжні дівчата.

В день Купали дівчата завивають вінки, кидають у воду і по долі його ворожать: вінок, що потонув — смерть, що сплив — заміжжя.

В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Також це символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, могутності, миру, сонця, влади; цнотливості, молодості, дівоцтва. Плетучи віночки, дівчата співали: — заплету віночок, заплету шовковий на щастя, на долю, на милого вроду!

У повному українському вінку має бути 12 квіток: деревій, безсмертник, любисток, волошка, ромашка, цвіт вишні і яблуні, ружа, мальва, півонія, хрещатий барвінок. Деревій — символ нескореності, безсмертник — символ безсмертя людської душі, цвіт вишні і яблуні — символ материнської любові.

Є різні види вінків: весільний, вінок кохання, клечальний, чернечий, вінок надії, відданості, розлуки. Вінок кохання мала право плести дівчина від 13 років і до заміжжя. А вінок відданості дівчина плела тоді коли розлучалася з хлопцем і дарувала йому на прощання.

На які види поділяються українські пісні?

   Одним з найбільш давніх явищ українського фольклору є календарно-обрядові пісні, що виникли ще в дохристиянський період і була нерозривно пов’язана з річною господарською діяльністю та родинним побутом. Цикли календарно-обрядової поезії співвідносилися з певними періодами хліборобського року та відповідними трудовими процесами. До календарно-обрядової творчості належать колядки та щедрівки, веснянки, русальні, купальські, жниварські пісні тощо.

У давнину словесна частина календарного обряду виконувала магічну функцію. Вона ґрунтувалася на вірі у здатність словесних заклинань впливати на сили природи та життя людей. З часом магічна функція календарної обрядовості поступилася естетичній. Бувши в основі своїй традиційним, календарне кола щороку ніби по-новому відкривалося для хлібороба в емоційному колективному співпереживанні природних та господарських процесів. Українські народні обряди зазнали відчутного впливу християнства та частково архаїчної обрядовості.

Колядками та щедрівками називають різдвяно-новорічні величальні обрядові пісні, генетично пов’язані з аграрним культом. Їх побутування погоджене зі святкуванням Різдва та Нового року. Відповідно вони розрізняються за часом виконання – колядки виконуються перед Різдвом, а щедрівки – проти Нового року (за юліанським календарем). Часто щедрівку можна впізнати та відрізнити від колядки за наявністю традиційної формули «Щедрий вечір, добрий вечір…». В обрядах колядування та щедрування брала участь переважно сільська молодь. Напередодні Різдва гурт молоді, обравши «отамана», «скарбника» й «міхоношу», ішов від хати до хати й виконував колядки – величання господарям з побажанням сімейного щастя, щедрого врожаю та достатку. За виконання пісень колядники одержували подарунки. Колядування нерідко поєднувалося з обрядом водіння кози та різдвяною вертепною виставою. Напередодні Нового року молодь обходила село, виконуючи щедрівки, а вранці наступного дня господарів вітали діти, співаючи засівальних пісень з побажанням добробуту на цілий рік.

Веснянки ( в Галичині – гаївки, гагілки) – це календарно-обрядові твори, присвячені приходу весни. Старовинні веснянки супроводжували розгортання магічного ритуального дійства, покликаного вплинути на сили природи. Як правило, веснянки виконувалися дівчатами. Це були хороводні пісні, в яких з радісним піднесенням віталося весняне пробудження природи та висловлювались сподівання на щедрий врожай. У веснянках пізнього походження переважають мотиви кохання, а самі твори наближаються до ліричних пісень.

Русальні пісні виконувалися на початку літа, під час так званого русального тижня. Русальним, «зеленим», «клечальним» вважається тиждень перед святом Трійці. Три останні дні цього тижня і три перші дні наступного називають зеленими святами. Тоді селяни прикрашали зіллям та гілками дерев свої помешкання. За народними віруваннями, саме в цей час прокидалися мерці й виходили з води русалки. Вважалося, що вони могли впливати на життя й добробут мешканців села. Русальні пісні виконували роль магічних заклинань, потрібних для здобуття прихильності надприродних істот.

Яскравим проявом українського календарного обряду є свято Івана Купала. Це свято літнього сонцестояння, яке відзначалося в ніч з 23 на 24 червня (з 6 на 7 липня за григоріанським календарем). У цей час сільська молодь збиралася біля річок або озер. Там розпалювали багаття, влаштовували ігри, водили хороводи, ворожили, виконували купальські пісні. Головними атрибутами свята були Купало і Марена – опудала, які підлягали ритуальному знищенню. Найчастіше їх відносили до річки і там топили, співаючи купальських пісень. Існує легенда, що в купальську ніч щасливці можуть натрапити в лісі на квітку папороті, яка вказує на місце схованки скарбу. Купальська ніч пов’язана також з дівочими ворожіннями. Дівчата йшли на річку і пускали заздалегідь виготовлені вінки за течією, співаючи пісень.

Жнива завжди були найбільш відповідальним, по-справжньому кульмінаційним моментом у житті селянина-хлібороба. Пора збирання врожаю на різних етапах передбачала дотримання ряду звичаїв та обрядів, які супроводжувалися жниварськими піснями. Найважливіші обрядові дійства припадали на початок та особливо – на завершення жнив. Пісні, які виконувалися в цей час, мали безпосередній тематичний зв’язок з хліборобською працею. Жниварські пісні прийнято поділяти назажинкові, що співалися на початку жнив; жнивні, які виконувалися під час жнив; обжинкові, які співали після збирання врожаю. У жниварських піснях розкривається тема хліборобської праці, передається піднесений настрій трудівників, пов’язаний з успішним завершенням тривалого трудового процесу.

чого навчають казки

Особливе місце в духовній сфері нашого народу належить казці. Казка незвичайним почуттям живе у кожному з нас від колиски до змужніння, адже це особлива форма мислення, форма творчості. Поряд з цим, вона – джерело знань, бо у ній зашифрований життєвий досвід багатьох попередніх поколінь, відображаються усі аспекти людського життя, а казкові сюжети розкривають ситуації та проблеми, які переживає в своєму житті кожна людина.

В усіх народах здавна цінували виховне значення казки, адже вона несе в собі культуру, світогляд, стиль взаємин, цінності, моральні норми свого народу. Через казки різних народів дитина має можливість пізнати життя і погляд на Світ в різних куточках Землі, бо ж у казках зазвичай передається найпотаємніше і найхарактерніше для нації. Такі казки - чудовий засіб розуміння внутрішнього світу, образу думок і "правил гри" людей, що живуть інакше, ніж ми.

Упродовж багатьох віків казка трансформувалася, дещо в ній переосмислювалося, губилося й додавалося відповідно до зміни в світогляді людини. Але давні казки не відкидалися зовсім, а пристосовувалися до нових умов життя, збагачувалися набутим досвідом і у такому довершеному вигляді дійшли сьогодні до нас.

За змістом казки поділяються на групи, теж за спільними принципами. Перша, найдавніша, група — казки про тварин. Найдавніша, бо ж наші далекі цілком залежали від природи, від того, наскільки пощастить їм уполювати для прожиття якусь здобич, причому вполювати так, щоб собі не стати чиєюсь здобиччю. Тварини для людей були теж як люди, а тому легко й невимушено почувалися персонажами таких казок, розмовляючи людською мовою, живучи за людськими законами. Самі ж люди в казках про тварин якщо і з'являються, то хіба що епізодично.
Казки про тварин часом називають ще й байками. Передовсім це стосується казок з яскраво вираженим повчальним змістом, хоч у переважній більшості такої безпосередньої повчальності вони позбавлені. Зате чого не відібрати в казок про тварин, так це величезного мовного багатства: бездоганно довершені діалоги,численні звуконаслідування, ритмізовані віршики-пісеньки…
Та й читаються-переповідаються вони по-особливому: за вовка чи ведмедя народний оповідач промовляє грубим голосом, тоді як до мови лисички додає«цукру» чи «маслечка», а за мишку чи покривдженого зайчика говорить тоненько й жалісливо. Ще своєрідніше оповідають казки в Африці: коли поночіє, під звуки тамтамів малі й дорослі збираються біля багаття. Казка чергується з піснями та змаганнями-загадками. А оповідач перевтілюється у тварину-персонажа...
Цікаво,що в різних країнах кількість казок про тварин різна, їх багато в мешканців спекотної Африки та холодної Півночі і значно менше — в італійців, англійців,французів… Очевидно, тут існує прямий зв'язок між казкою та кліматичними й суспільно-економічними умовами, «блага» цивілізації мимоволі віддаляють людину від світу природи.
Зазвичай в усіх народів симпатії оповідача й слухача на боці слабких і покривджених. Або ж гідних, сильних і шляхетних.

Які цікаві та виховуючі факти ми повинні знати про Лесю Українку

Я думаю, що всі хто цікавиться життям Лесі Українки, знають що це не її справжнє ім’я, а її звали Лариса Петрівна Косач. Але мало хто знає, що у родині поетесу називали по-різному і Лариса , Леся, Зея, Мишолосія. Якщо з першими двома іменами зрозуміло, то іншими двома не дуже. Справа в тому, що Зея – це сорт кукурудзи, а поетесу називала так мати, порівнюючи її зі стебелиною кукурудзи, така тонка і тендітна. Мишолосія – це ім’я, яке складалося з двох імен Міша і Леся, як ми знаємо, то Михайло був братом Лесі Українки. Леся була досить освіченою дівчиною, вона могла розмовляти на кількох іноземних мовах, а в 5 років навчилася грати на роялі.
 Цікавий факт про рояль Лесі Українки На Україні можливо знайти лише три справжні раритетні роялі і один з них належить Лесі Українці. Цей роль знаходиться у Колодяжному музеї. В дев’ять років Лесю скувала хвороба, а саме туберкульоз кісток. Лесі доводилось лежати з загіпсованими руками і ногою місяцями. Одного дня її тітка, яка вчила грати поетесу на роялі, помітила, що та вибививає такт, вільною від гіпсу ніжкою.

Засудження жахів війни у літературі

«Silent enim leges inter arma» (Закони мовчать під час війни) Цицерон

Людська гідність і справедливість для всіх нас. У глибинах людського розуму і душі лежить переконання в тому, що кожна особистість має права, серед яких — право на свободу від гноблення, свободу розумного вибору і свободу від жорстокості. Майже кожен це інстинктивно відчуває навіть якщо і не вірить у те, що такі права легко здобути. У всіх цивілізованих державах намагаються визначити і підтримати права людини, які є універсальними та рівними. Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя...